Юридична практика, 28 грудня 2022 р.
В КСУ роз'янили рішення щодо оспорюваного закону про назви релігійних організацій
Сьогодні в пресцентрі Конституційного суду України відбувся брифінг суддів КСУ Сергія Головатого та Олександра Петришина. Судді-доповідачі виклали деякі роз’яснення стосовно рішення КСУ у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».
27 грудня Конституційний Суд України оспорюваний закон визнав таким, що відповідає Конституції України.
«Предметом оспорення було дві позиції, – пояснив Сергій Головатий. – Перша стосувалася зобов’язання законодавців відтворювати у своєму статуті повну назву релігійної організації, якщо її керівний центр розташований поза межами України. Друга – що закон запроваджував обмеження для священнослужителів, проповідників та інших представників релігійних організацій, центр якої, відповідно, за межами України, тобто в державі-агресорі».
Він зауважив, що законодавець не вказав назву конкретної релігійної організації – він застосував абстрактну формулу, що означає, що це може бути будь-яка релігійна організація, якщо її керівний центр розташовується в державі-агресорі.
«Ми виходили з того, що гарантоване статтею 35 Конституції право на свободу віроспівідання – індивідуальне право, воно відмінне від права релігійних організацій вести свою діяльність. Тобто індивідуальне право належить особі фізичній, людині, а право його реалізовувати належить відповідним об’єднанням громадян, релігійним організаціям», – зазначив Сергій Головатий. Він додав, що право на віросповідання не є абсолютним, тому Конституція України дозволяє запроваджувати обмеження на вимоги, зазначені в Основному Законі.
Суддя-доповідач у справі наголосив, що держава може втручатися в індивідуальне право на віросповідання, але таке втручання зовсім не стосується внутрішнього аспекту, бо це є абсолютним правом, адже людина вільна сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної: «А щодо реалізації свободи віросповідання, то тут держава має можливості втручатися, обмежувати і покладати обов’язок на окрему особу і на окрему спільноту, зокрема відмовляти в реєстрації статуту релігійних об’єднань, тому що вони є лише одним з видів громадських об’єднань і всі вони потребують загального режиму реєстрації».
Таким чином, обидва аспекти, які були предметом оскарження, як зазначив пан Головатий, є зовнішніми.
Також він звернув увагу, що не можна утворювати свавільно найменування, якщо організація реєструється як юридична особа. «Ми виходили з того, що найменування громадського об’єднання має адекватно відображати природу і особливість статусу такої організації або юридичної особи, і статутні норми мають враховувати заборони та обмеження, встановлені Конституцією і законами України», – підкреслив Сергій Головатий.
Він також зазначив, що КСУ врахував рішення ЄСПЛ у справі «Ільїн та інші проти України», де, зокрема, зазначено: «Сам факт того, що держава вимагає від релігійної організації, що бажає бути зареєстрованою, узяти назву, яка унеможливлює введення в оману вірян та суспільство загалом і завдяки якій є можливим її відрізняти від уже наявних організацій, у принципі, можна вважати виправданим обмеженням її права вільно обирати свою назву».
Таким чином, втручання в діяльність релігійних організацій Сергій Головатий назвав виправданим, адже воно має легітимну мету та обумовлене станом агресії.
Водночас Олександр Петришин уточнив, що КСУ не повністю охоплює юридичні проблеми, пов’язані з реалізацією закону, який оспорюється.
«Крім конституційно-правового аспекту, яким ми займаємося, є багато інших питань, зокрема щодо самого закону, його якості, питання виконання, відповідальності за невиконання тощо. Ми ці питання не розглядаємо, адже є відповідні інституції, законодавчий орган, спеціально уповноважені органи, які займаються питаннями чинності цього закону», – зазначив Олександр Петришин.
Він пояснив, що під час ухвалення рішення судді КСУ спиралися на статті 35, 36 та 64 Конституції України. Особливу увагу він звернув на статтю 64 Конституції України, в якій йдеться, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Також Олександр Петришин наголосив, що КСУ, згідно зі своїми повноваженнями, не вирішує питань щодо заборони, встановлення відповідальності, блокування певних законів тощо.
«До найголовнішої компетенції Конституційного Суду України входить дати відповідь державі та суспільству, чи відповідає певний закон або його окремі норми Конституції, її принципам і закладеним в ній цінностям», – зазначив Олександр Петришин.
Наостанок він звернув увагу, що звернення до КСУ навіть тимчасово жодним чином не зупиняє чинності законів України.
