Другий сенат КСУ перейшов до закритої частини пленарних засідань у справах за конституційними скаргами
Мельничук Н.М., Коптіліна Г.М., акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
11.02.2019
11 лютого Другий сенат Конституційного Суду України на пленарних засіданнях у формі письмового провадження розглядав справи за конституційними скаргами Мельничук Надії Миколаївни та Коптіліна Григорія Михайловича.
Під час пленарних засідань було заслухано доповідь судді-доповідача у справах Володимира Мойсика щодо змісту конституційних скарг та підстав для відкриття конституційного провадження у справах. Суддя-доповідач також озвучив ключові позиції органів державної влади, наукових установ та навчальних закладів, до яких він звернувся із запитом для надання висновку щодо питань, порушених у конституційних скаргах.
- Так, було зазначено, що громадянка Мельничук Н.М. звернулася до Конституційного Суду України із клопотанням визнати таким, що не відповідає частині першій статті 8, статті 21, частині третій статті 22, частинам першій, другій статті 24, частині першій статті 126 Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України „Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні“ від 27 березня 2014 року № 1166–VII (далі – Закон), яким у Законі України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI в редакції до внесення змін Законом України „Про забезпечення права на справедливий суд“ від 12 лютого 2015 року № 192–VIIІ (далі – Закон № 2453) виключено статтю 136, якою передбачалось право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
В контексті предмету скарги було зауважено, що правове регулювання питання щодо надання вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, неодноразово змінювалися законами. Згідно із частиною третьою статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862–ХІІ (який втратив чинність на підставі Закону № 2453 від 12 лютого 2015 року) судді, який пішов у відставку, виплачувалася вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
Згідно з приписами частини першої статті 136 Закону № 2453 (який втратив чинність на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIІІ) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподаткована допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Законом, який набрав чинності 1 квітня 2014 року, з Закону № 2453 виключено статтю 136.
На сьогодні за статтею 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIІІ, який набув чинності 30 вересня 2016 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою (частин перша); у разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв’язку з повторним призначенням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється (частина друга).
Отже, в період часу з 1 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року судді, які йшли у відставку, зокрема й Мельничук Н.М., були позбавлені права на вихідну допомогу.
Автор клопотання стверджує, що оспорюване положення Закону не лише не узгоджується „з конституційними вимогами про недопустимість зниження або скасування змісту чи обсягу наявних прав суддів на одержання вихідної допомоги, як одного з елементів інституту відставки судді, а й ведуть до зниження конституційних гарантій їх незалежності, а тому суперечать частині першій статті 8, частині третій статті 22, частині першій статті 126 Основного Закону України“. Запроваджені положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону „законодавчі зміни суперечать меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів як елемента їх незалежності, не відповідають принципу єдиного статусу всіх суддів України, принципу рівності усіх перед законом, оскільки запроваджують різницю між суддями, які пішли у відставку до 01.04.2014 і після 30.09.2016, а тому не відповідають статті 21, частині першій, другій статті 24 Конституції України“, – йдеться у конституційній скарзі.
Обґрунтовуючи зміст і вимоги конституційної скарги, Мельничук Н.М. наголошує, що зазначені законодавчі зміни не тільки звузили зміст та обсяг існуючих прав суддів, але й закріпили нерівне становище суддів, які добросовісно виконували протягом багатьох років однакову роботу, в частині виплати вихідної допомоги.
- Суб’єкт права на конституційну скаргу Коптілін Г.М. звернувся до Конституційного Суду України із клопотанням визнати таким, що не відповідає статтям 3, 8, 21, 22, 24, 55 Конституції України (є неконституційним) пункт 4 § 2 „Прикінцеві положення“ розділу 4 Закону України „Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів“ від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі – Закон), згідно з яким „підпункти 11-27, 45 пункту 7 § 1 цього розділу вводяться в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом, не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін“, у частині незворотності дії в часі підпунктів 11–27, 45 пункту 7 § 1 розділу 4 Закону та застосування їх лише до тих справ, відомості про кримінальне правопорушення по яким внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію змін, запроваджених вказаними підпунктами.
Автор клопотання стверджує, що застосування судами пункту 4 § 2 „Прикінцеві положення“ розділу 4 Закону порушує гарантоване частиною першою статті 55 Конституції України право на судовий захист, а також конституційні принципи рівності громадян у своїх правах та перед законом (стаття 21, частина перша статті 24 Основного Закону України), оскільки запроваджена цим пунктом „певна диференціація громадян України за часовим принципом“ впливає „на об’єм та зміст їх прав у кримінальному процесі“.
Зокрема, Коптілін Г.М. наголошує, що, починаючи із 16 березня 2018 року (після введення в дію змін, запроваджених підпунктами 11–27, 45 пункту 7 § 1 розділу 4 Закону), під час кримінальних проваджень одні підозрювані мають право оскаржувати слідчому судді повідомлення слідчого, прокурора про підозру, а інші – не мають такого права.
Другий сенат завершив дослідження матеріалів цих справ на відкритій частині пленарних засідань і перейшов до закритої частини пленарних засідань для продовження їх розгляду та ухвалення рішень.
Головував на пленарних засіданнях заступник Голови Суду Олександр Тупицький.
На пленарних засіданнях були присутні постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України Анатолій Селіванов, уповноважені особи, що діють від імені суб’єкта права на конституційну скаргу Коптіліна Г.М., адвокати Юрій Колесніков, Олексій Мацак, а також інші громадяни України.
***
11 лютого Другий сенат Конституційного Суду України на відкритій частині пленарного засіданні у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, четвертої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121–ІІІ зі змінами (далі – Закон), частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – Кодекс).
Під час відкритої частини пленарного засідання було заслухано суддю-доповідача у справі Віктора Городовенка щодо змісту конституційної скарги, підстав відкриття конституційного провадження, а також позицій органів державної влади, наукових установ і навчальних закладів щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
Як зазначив суддя-доповідач, відповідно до оспорюваних положень статті 52 Закону:
– «Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов’язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1–9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв’язків із банком. Про таке рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов’язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов’язаною з банком не доведе протилежного» (частина третя);
– «Особа, визначена рішенням Національного банку України пов’язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов’язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності – оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов’язаною з банком особою» (частина четверта).
Згідно з положенням частини шостої статті 346 Кодексу справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
У конституційній скарзі наголошується, що оспорюваними положеннями частини третьої статті 52 Закону надано Національному банку України дискреційні повноваження щодо визначення пов’язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у частині першій вказаної статті, які спрямовані на досягнення суспільно важливої мети – забезпечення стабільності банківської і фінансової системи України шляхом встановлення заборони банкам здійснювати операції з пов’язаними особами на неринкових умовах та особливостей державного регулювання задля запобігання зловживанням, що виникають при здійсненні операцій з пов’язаними особами, та усунення ризику конфлікту інтересів.
Автор клопотання стверджує, що аналіз наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України щодо пов’язаності особи з банком, характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв’язків із банком є виключними повноваженнями Національного банку України, які жоден державний орган не може на себе перебирати, в тому числі й суди.
Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» вказує на те, що суди тлумачать положення частини третьої, четвертої статті 52 Закону, як такі, що дозволяють пов’язаним з банком особам оскаржувати рішення Національного банку України в порядку адміністративного судочинства за загальними правилами Кодексу адміністративного судочинства, покладаючи тягар доведення наявності підстав для прийняття такого рішення на сам Національний банк України.
Автор клопотання вважає, що положення частини третьої статті 52 Закону не відповідають частині другій статті 19 Конституції України.
Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» зазначає, що положення частини четвертої статті 52 Закону не відповідають частинам першій, сьомій статті 41 Конституції України, статті 41 Конституції України у поєднанні з частиною четвертою статті 13 Конституції України, частинам першій та другій статті 55 Конституції України у поєднанні з частиною другою статті 19 Конституції України.
Суддя-доповідач також повідомив, що порушуючи питання про невідповідність частині першій статті 55 Конституції України положення частини шостої статті 346 Кодексу, автор клопотання вказує, зокрема на те, що «Касаційний адміністративний суд розуміє це положення як таке, що робить здійснення повноважень Великої Палати Верховного Суду залежним від доброї волі касаційних судів», тоді як оспорюваним положенням Кодексу передбачено «безумовну передачу справи до Великої Палати у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції».
Другий сенат Конституційного Суду України дослідив матеріали справи на відкритій частині пленарного засідання та перейшов до закритої частини пленарного засідання для продовження розгляду справи та ухвалення Рішення.
Головував на пленарному засіданні заступник Голови Конституційного Суду України Олександр Тупицький.
На пленарному засіданні були присутні постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України Анатолій Селіванов, уповноважена особа, що діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Андрій Пожидаєв та інші громадяни України.
Пленарні засідання транслювалися на офіційному веб-сайті Конституційного Суду України у рубриці «Відеотрансляція засідань».
Інформує Відділ комунікацій Конституційного Суду України та правового моніторингу
