Рибачук А. І. Застосування судами норм Конституції України як норм прямої дії (за матеріалами практики судів адміністративної, господарської та цивільної юрисдикцій) : дис. ... д-ра філософії права [спец. 081 – Право] / Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва ім. акад. Ф. Г. Бурчака НАПрН України. Київ, 2022. 278 с.
Дисертація є комплексним науковим дослідженням теоретичних засад і порядку застосування судами норм Конституції як норм прямої дії з огляду на наявну практику судів адміністративної, господарської і цивільної юрисдикцій та вироблення на цій основі висновків, практичних пропозицій і конкретних рекомендацій для ефективного судового захисту прав приватних осіб. Реформування судової системи у 2016–2017 роках на конституційному та процесуальних рівнях визначило нову роль норм Конституції при здійсненні правосуддя судами – нині кожний суд уповноважений застосувати норми Конституції як норми прямої дії, якщо він дійде висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, з подальшим зверненням суду до ВС для вирішення питання стосовно внесення до КСУ подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції КСУ (ч. 4 ст. 7 КАС України, ч. 6 ст. 11 ГПК України, ч. 6 ст. 10 ЦПК України). Законодавчий припис судам застосовувати норми Конституції при розгляді справ був запроваджений для забезпечення верховенства права під час здійснення правосуддя судами і створення засад швидкого та ефективного відновлення довіри до судової влади після Революції Гідності 2013–2014 років (паралельно із реформуванням суддівського корпусу загалом). Однак практичне застосування наведеного законодавчого дозволу на сьогодні характеризується відсутністю єдності підходів, оскільки від самого початку викликало неоднозначні процесуальні дії судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в адміністративному, господарському та цивільному судочинствах, у яких діють уніфіковані процесуальні підходи до судового тлумачення в аспекті застосування норм Конституції. Насамперед це пов’язано з тим, що Конституція постає центральним джерелом права, окремі її норми є політико-правовими з особливим стилем їх викладення (норма за структурою не є трьохелементною), а сучасна українська законотворча діяльність не характеризується стабільністю й однозначністю змісту ухвалених законів. Також залишаються актуальними колізії тлумачення між правовими позиціями ВС та юридичними позиціями КСУ. Це вимагає вироблення нових теоретичних підходів до підстав і порядку застосування норм Конституції як норм прямої дії судами, спираючись на матеріали наявної судової практики судів різних інстанцій адміністративної, господарської та цивільної юрисдикцій.
